Чому вчить серіал «Тед Лассо» про лідерство та менеджмент
Це краще, що з нами сталося цього року, говориться у деяких рецензіях. І я мабуть що погоджусь. У дотепній комедії від Apple TV, яка значно більше ніж про футбол, обіграні такі вічні теми, як людяність, доброта і взаємоповага. Але, як на мене, у головному героєві – тренерові Теду Лассо – не варто вбачати такий собі сучасний чоловічий аналог Поліанни. Хтозна, що мали на думці сценаристи (а це, до речі, виконавці ролей тренерів), але я побачила у Тедові Лассо цікавий образ лідера нового типу. Ось що зачепило мене у персонажі і що я вихопила як ілюстрацію тих чи інших ідей. Постаралась з мінімумом спойлерів.
Внутрішнє підприємництво – варта уваги альтернатива жорсткій ієрархії. У більшості організацій думки та ідеї некерівних працівників неважливі. Роби свою роботу, або вдавай що робиш, і не висовуйся. Тед Лассо у ролі менеджера клубу демонструє протилежний підхід. Він привносить у команду дух стартапу, де немає жорстко визначених ролей і кожен може себе реалізувати у чому завгодно. Зокрема шокує усіх, коли питає думку завгоспа Нейта і використовує її при розробці стратегії гри. Ідеї Нейта виявляються корисними.
Неієрархічні комунікації більш продуктивні. І менше травмують учасників. Тед чи модель Кіллі можуть більше впливати на господарку клубу Ребекку, ніж піарник Хіггінс. Останній дотримується субординації, терпить кпини від боса, імітує бурхливу діяльність. І офігіває, коли його задачі поступово переходять до Кіллі, яка обходиться без лакейства і улесливості.
Будувати правильні комунікації не значить просто порушувати субординацію. Печивко з босом від Теда Лассо це ілюстрація того, як можна тонко відчувати потреби оточуючих, які вони і самі не до кінця усвідомлюють. Але таке вміння як мистецтво, воно потребує розвиненої інтуїції і високого емоційного інтелекту. Це зовсім не про корисні знайомства і нетворкінг. Такі ситуації як поїдання надмірно гострої їжі в компанії пихатого журналіста неможливо наперед розпланувати і навмисно використовувати. Тед Лассо наперед не знає, хто саме до нього притягнеться і стане союзником.
Не суди, а цікався (curiosity vs. judgement). Тед Лассо постійно задає багато питань оточуючим. І його цікавість та комунікабельність спочатку здаються дивацтвом. Команда, журналісти, вболівальники сприймають його як безсперспективного клоуна. Судячи книжку за обкладинкою, вони проявляють упередженість і помиляються. Сам Тед у кінці сезону пояснює: перш ніж закладатися на перемогу у дартс, варто запитати супротивника, як часто він грав у цю гру.
Ситуативна перемога – не головне. Головне система, яка здатна перемагати. У часи досягаторства святкування поразки виглядає дико, але Тед Лассо показує, що важливіше досягти психологічного стану, у кому можна перемагати. Команді потрібна налагоджена система взаємодії між гравцями та атмосфера, у якій кожен гравець може розкрити свій потенціал. До Лассо команда була нескоординованою та поділеною на групки за інтересами, що конфліктували між собою. Тому попри наявність зіркових гравців результати на полі були стабільно невтішними. Як на мене, під кінець сезону система таки запрацювала. За аналогією з бізнесом – важливіша бізнес-модель, здатна генерувати довгостроковий прибуток, а не ситуативний прибуток в одному з кварталів.
Надія не вбиває. Звичка Теда розвішувати плакати з надписом believe дратує багатьох колег. Але за нею можна побачити не наївне позивне мислення, а вміння працювати в умовах невизначеності. Людська психіка погано переносить невизначеність і часто захищається від неї негативними очікуваннями. Але це знижує мотивацію і шанси на успіх. У наші часи кращий адаптаційний механізм - це прийняття невизначеності, збереження довіри до світу та помірного оптимізму за будь-яких обставин.