Коли Джобси більше не потрібні
Тривалий час нарциси вважалися ледь не ідеальними керівниками. Чому у останні роки ситуація змінилась?
Нарцисизм – фактично необхідна умова, щоб стати CEO. Ця цитата зі статті у американському Forbes від 2006 року ілюструє загальноприйняту думку, що нарцисичні риси широко розповсюджені серед керівників. Все тому що такі притаманні нарцисам якості як самовпевненість, цілеспрямованість, конкурентність, схильність до ризику сприяють кар’єрним досягненням. Саме через поширеність у бізнесі вплив нарцисизму CEO на різні аспекти діяльності компаній активно вивчається дослідниками.
Нарцисизм в культурно-історичному і загальновживаному сенсі – це самозакоханість та псевдо-самодостатність. Це проміжна фаза розвитку особистості: з різних причин нарцисичні аспекти можуть почати переважати над іншими (зафіксуватися). Або ж зрілий інтегрований нарцисизм трансформується у відчуття самоповаги і власної гідності.
З точки зору менеджменту на нарцисизм зазвичай дивляться не в клінічному, а в поведінковому сенсі. При оцінюванні персоналу у керівників виявляють характерні для нарцисів риси.
Довгий час у бізнес-літературі існував консенсус, що попри егоцентричність, нестачу емпатії та маніпулятивність, нарциси корисні для організацій. Мовляв, у них є зухвальство проштовхувати значні трансформації. Завдяки консультанту та дописувачу Harvard Business Review Майклу Маккобі виник специфічний саме для бізнесу термін «продуктивний нарцис». До цієї категорії Маккобі відніс зіркових топменеджерів, візіонерів, що досягають цілей своїх компаній та принагідно «змінюють світ».
Стаття «Чим нижче вони падають, тим швидше відновлюються», опублікована в Журналі стратегічного менеджменту» у 2014-му, демонструє типове сприйняття нарцисичних СЕО у попереднє десятиліття. Дослідники з Університету Північного Техасу проаналізували діяльність вибірки американських фірм у роки до та після кризи 2007 року і прийшли до висновку, що очолювані нарцисами компанії більше реагували на початок кризи, проте швидше відновлювались у подальші роки.
Швидкі зміни, які відбуваються в багатьох суспільних сферах, вплинули і на сприйняття лідерських рольових моделей. У останні роки риторика теоретиків і практиків менеджменту змінилась. Водночас з дослідженнями, що нейтрально або позитивно характеризують вплив нарцисичних керівників, все частіше з’являються і критичні оцінки. Серед таких варта уваги стаття “Коли СЕО дбають тільки про себе: сприйняття нарцисизму та поведінка менеджерів середньої ланки у розпал пандемії COVID-19”, опублікована торік в Журналі прикладної психології. Дослідники з Університетів та Огайо на даних опитувань 200 керівників середньої ланки з Північної Америки та Великобританії проаналізували зв’язок між суб’єктивною оцінкою нарцисизму своїх СЕО та почуттям невизначеності у керівників середньої ланки. Ті, хто охарактеризував свого боса як нарциса, під час пандемії почувалися більш невпевнено і через це у своїх стилях керівництва вдавалися до крайнощів: або надмірного контролю або невтручання (втечі від відповідальності).
Невтішні для нарцисів висновки містить ще ціла низка нещодавніх наукових досліджень. Нарцисизм визначили як перешкоду для когнітивної рефлексії, як причину з якої для CEO присутність у медіа (слава) важливіша ніж рівень винагороди. Емпірично доведено, що нарциси при прийнятті рішень більш імпульсивні та впевнені в собі, менш схильні зважати на експертну думку і більш схильні звинувачувати інших, якщо рішення виявиться помилковим. Та навіть більше схильні до фінансових зловживань.
Професор Стенфордської школи бізнесу Чарльз О’Райлі спростував міф про користь продуктивних нарцисів, запропонувавши розмежування між ними і справжніми трансформаційними лідерами. Основна проблема нарцисів криється у їхній психології – вони не командні гравці, а зіркові одинаки, що очікують безсуперечної підлеглості. Отримавши владу, вони консолідують свої позиції через звільнення тих, хто їм загрожує, зауважив О’Райлі в одному з інтерв’ю. Це призводить до індивідуалістичних культур без командної роботи та єдності.
Звучить знайомо? Мені – так. Саме такий стиль лідерства дуже часто можна зустріти і в наших реаліях. Тоді як в пандемію виникла проблема роз’єднаності колективів та суспільства в цілому. Люди звикли «соціально дистанціюватись» та переживати тривогу, замикаючись в собі. А нарцисичні керівники тим часом можуть тільки погіршувати ситуацію. Через травму війни для нашої країни це ще більш актуально.
У кризу, пов’язану з пандемію, все активніше заговорили про емпатичне лідерство. Воно не стільки про славу, візіонерство та вивчення біографій відомих лідерів, скільки про піклування. Невміння справлятися з травмою і стресом може мати жахливі наслідки для організацій, вважають експерти McKinsey. «Організації, що застрягають в колективному страху та зосереджуються на контролі, не здатні реалізувати творчий потенціал, необхідний для подолання криз», - говориться в дослідженні компанії про емпатичне лідерство. Мені здається, в Україні воно дуже на часі.
Автор: Наталія Задерей