Про різницю між дискусією і діалогом
Цікаве розмежування запропонував американський фізик і філософ Девід Бом. Він порівняв дискусію з грою у настільний теніс, мета якої – перемога. Тоді як діалог – це вільний потік значень (сенсів) між людьми, у процесі якого можна вийти за межі індивідуального розуміння і отримати більш цілісну картину (інакше кажучи, зазирнути під поверхню подій чи явищ і побачити їх як частину системи). Усі ми оцінюємо події, явища, процеси, людей через призму своїх упереджень і не завжди свідомих установок. Усі ми можемо зі своєї позиції спостерігати лише якийсь один елемент (як в
анекдоті про сліпців, що намацували слона). Ми можемо помилятися, логіка та інтуїція можуть підводити, емоції брати верх. Але вільний потік значень у процесі діалогу може допомогти подолати ці індивідуальні обмеження. Раніше я вже писала, що ієрархія і нарцисизм не сумісні з системним мисленням. Висловлення думок не буде вільним і рівним. Ієрархічні керівники схильні вважати свої міркування та переконання істиною у останній інстанції. Нарциси не приймають альтернативних думок, бо сприймають їх як напад на себе, а не додаткову перспективу (погляд на слона з іншого боку). Нарциси схильні до дискусій/дебатів головне у яких – перемога будь-якою ціною, а не краще розуміння проблеми. Ті, хто почувають себе низько на ієрархічній драбині, воліють мовчати або піддакувати, щоб не зморозити дурницю і не викликати осуд. Так в організаціях виникає blame culture, а окремі фахівці, зациклені на відстоюванні своєї точки зору, втрачають можливість покращити своє розуміння теми, зробити цікаві відкриття. Діалоги вже згаданого Бома якраз сприяли відкриттям. Представники різних наук, професій можуть сильно збагатити свої уявлення через діалоги. Недаремно Фройд спілкувався з Ейнштейном, Юнг – з іншим фізиком нобелівським лауреатом. В прогресивному світі розуміють важливість no blame culture та сприяння multiple perspectives. Дуже хочеться, щоб це розвивалося і у нас.