Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням
Ця книга про те, що робить нас негнучкими і залежними. Про проблему сучасності – порушення балансу між задоволенням і болем, обумовлене дією нейромедіатору дофаміну. Здавалося б, що поганого у тому, щоб прагнути до винагороди та задоволення і тим самим отримувати вприскування дофаміну? Це шлях до залежностей. Від шопінгу, подорожей, вражень, їжі, алкоголю, наркотиків, тощо. Психіатриня Анна Лембке пояснює механізм компульсивного надспоживання та називає нашу економіку дофаміновою. Або «лімбічним капіталізмом», посилаючись на історика Девіда Кортрайта. Розуміння ролі дофаміну у споживанні важливе з точки зору фінансової грамотності. Лекції, уроки про користь заощаджень та шкідливість зайвих покупок безсилі, якщо ми не розумітимемо, як влаштований наш мозок і як дофаміновий обмін у ньому формує у нас часто не надто корисні звички.
Цікаве відкриття нейробіології – задоволення і біль обробляються майже у одних і тих самих ділянках мозку. За словами Лембке, задоволення і біль працюють як терези. У разі зростання кількості стимуляторів задоволення терези схиляються у бік болю. Здатність відчувати задоволення слабне, водночас чутливість до болю зростає. Від болю дофамінове покоління тікає, проте всі ці спроби втечі лише посилюють проблему душевного та фізичного болю. Лембке констатує зростання поширеності депресій та больових синдромів, таких як фіброміалгія.
Нейронаука пропонує такий вихід як відновлення рівноваги між задоволенням та болем. Для цього потрібні самостримування (дофамінове голодування), фізичні вправи як спосіб підвищення толерантності до болю, цілковита чесність з собою. І автентичність – самопізнання і прийняття свого справжнього «я» замість створення хибних образів у соцмережах. Лембке, одна з коментаторів резонансної документалки «Соціальна дилема», називає створення штучних образів (персональних брендів) дереалізацією і деперсоналізацією.